Золота осінь це фактично один момент. Тому що цей унікальний період триває дуже мало, особливо в горах, де вночі заморозки до -5С. І усе золото, що в минулому житті було листям, вкриває землю, щоб та, мала взимку хоча якийсь прихисток від холодного снігу. І саме в цей час нам пощастило повернутися до гір, до лісу.
Над смт. Великий Березний є невисокий гірський масив із назвою Явірник. Максимальна його вершина, однойменна до назви хребта, становить 1017 м.н.р.м. На ній розміщено колишній телевізійний ретранслятор, котрий зараз змінив спеціалізацію на мобільний зв'язок. Але серед закарпатських (і не лише закарпатських) туристів, назва Явірник асоціюється в першу чергу із славнозвісним туристичним притулком.
Йдемо по дорозі із смт. Великий Березний - с. Руський Мочар
Історія цього притулку почалася у 1936 р., якраз у розпал популяризації пішохідного туризму у Чехословаччині. По всій "Підкарпатській Русі", як тоді називали наш закарпатський край, розбудовували десятки таких туристичних притулків, готелів та осель. Безпосереднім ініціатором цих зрушень був Чеський Туристичний Клуб. Усього на той час у закарпатському високогір'ї було побудовано 17 таких притулків, кожен з яких не був схожий на інші. Були будиночки на схилах Свидовця, Чорногори (безпосередньо під вершиною Говерли), Мармароських монолітів а також Боржави (на місці сучасної метеостанції на г. Плай). Із цих 17 лишився тільки один. Саме цей - на Явірнику. Куди зникли решта - одному Б відомо. Доглядає за цим будинком чоловік, якого усі по-доброму називають дядьо Міша. Він вже цілих 28 років не дає цьому унікальному диву перетворитися в пилюку історії. В більшій мірі - сам. Інколи має поміч від своїх товаришів з с.Руський Мочар, інколи допомагають самі туристи. На роботу посерйозніше - постелити новий шифер - йому доводиться винаймати чоловіків із села, за таке діло доводиться платити помічникам зарплатню.
За стільки часу у нього назбиралося не лише купа історій, а й змістовних висновків та спостережень щодо людей. Розповідав і про дурних циганів і про тупоголових джиперів. Розповідав про культурних чехів та німців, які сміття збирали й за собою хотіли нести. Розповідав про давнє, міркував про сьогоднішнє. Зійшлися на тому, що туризм роботящих ніг й чистої совісті сьогодні не в моді - а навпаки - джипи, квадроцикли, скло, шум, наглість, п'янь і дибілізм. І якби лише справа у туристах - місцеві жителі не відрізняються чистоплотністю чи мудрістю по відношенню до лісу. Ми пройшлися неподалік хати, в тій стороні, де, як казав д.Міша, розбивали свій табір цигани-яфинщики. Срач там мегадикий. Проте на терені за яким доглядає цей чоловік, ані сміття, ані чогось неприємно разючого, бо дядьо Міша вважає, що раз вже люди прийшли сюди відпочивати, то нехай нічого не відволікає від відпочинку. Якби ж хоч десята частина нашого народу так міркувала, може б і не жили ми у таких хаосі і безвідповідальності. За його словами, в останній час потік туристів дуже зменшився. Не зважаючи навіть на нове маркування туристичних маршрутів. Виживати йому самому, його родині, яка не бачить свого батька цілими тижнями, і цій хатині в умові фінансового занепаду дуже складно. Словом, я б дуже хотів допомогти цій людині і цьому місцю. І допомогти наразі я можу лише тим, що запрошу кожного, хто цей текст читає, до цього затишного куточку. Із усіх можливих питань про побут спробую коротко відповісти отак:
Хороші вихідні видалися, хороші світлини, хороші люди, хороші моменти. Виникла думка, що якби люди не полишали так різко гармоніювання із лісом, то не було би ані демографічних криз (кажуть що нас вже 7 мільярдів), ані всепроникаючого ідіотизму. Але це лише подумалося.
Більше фотографій та більші фотографії є тут. Автор - Євген Ман