Спробували із Андрієм свої сили на цих змаганнях. Вражень - сила-силенна.
Для початку хочеться виділити якість організації перегонів - вона була на досить високому рівні, усюди було помітно, що окрім основних організаційних речей було продумано купу деталей й подробиць. Звідусіль було видно міцну підготовку до будь-яких випадковостей, до прикладу от надпис на маркерах КП "Прохання не знімати до 15.06. Проводяться змагання". Нам з Андрієм, як туристам які не займаються цією справою професійно, здавалося, що крутіше й бути не може! А коли на фініші нам запропонували чайок, то я аж присів від здивування. Бо із чим нам порівнювати? Тільки зі "Стежками Героїв" які, хоч і мають значно довшу історію і більшу кількість учасників, та все ж на кілька рівнів нижче за Горгани Рейс. Але що тут порівнювати - оце на Горганах на кожному суддівському КП було купа суддів і організаторів які контролювали процес, а на Стежкових суддівських КП не виявилося нікого, коли туди почали прибувати команди. Навіть якщо взяти минулорічні (і позаминулорічні) Стежки, вони все одно поступаються в якості. Але про це окрема мова, і сподіваюся в неділю, на закритті тих таки Стежок, у Ю.Гвоздовича, як голови оргкомітету, будуть відповіді на питання.
Назвали команду вже традиційно - Трактор Стій. До місця старту прибули напередодні початку змагань, і як того й очікували - потрапили під дощ. Тому мої черевики були мокрі вже звечора, а Будніку пощастило трохи більше). Наступного ранку розібралися із реєстрацією, отримали карту і бафи, і разом із усіма командами класу ТРЕК вийшли на старт о 9:09. Здавалося, що рухаємося непогано, бо раз за разом оминали якісь команди, які дерлися ярами трошки нижче, або у тумані десь правіше. Хмари щільно сиділи на наших горбах, зрідка моросив дощик, а вітер ганяв клаптями туману крізь дерева. Помаленьку почали брати контрольні пункти, і мушу сказати, що ці перші ж КП давалися нам дуже непросто. Десь після обіду, ближче до вечору дісталися першого суддівського КП, і гадки не маючи скільки команд попереду нас, і скільки позаду.
Зміст осього КП полягав у тому, аби забратися на жумарі на вершечок скелі, а потім пройтися по перилові до дюльфера. Буднік справився на ура, а я не маючи жодного досвіду скелелазання тупив із жумаром. Обтираючи курткою скелю, подумки пообіцяв собі почати ходити із хлопцями в Оноківці (наш "околоужгородський" майданчик для тренувань на скелях). По тому позбирали речі, і в абсолютно мокрих черевиках рушили далі.
Мокрі ноги то взагалі окрема пісня, бо на шляху було багацько річок, які доводилося переходити вбрід, і зрозумівши, що не ніяк не вбережемо ноги в такій погоді, переходили річки прямо в черевиках. Як виявилося, так робили багато інших учасників...
Словом, після скельної ділянки нас чекало наступне суддівське КП на озері Росохан, а для того, аби туди потрапити необхідно було перейти хребет Аршиця, який на топогорафічній карті виглядає дуже привабливо. Це як фотографії в інтернеті - реальність зовсім інша. А реальність вивела нас у альпіську ялицю, а це, скажу для тих, хто не мав задоволення познайомитися з нею зблизька, повний зздець. Це такі хвойні кущі, які ростуть дуже тісно. Ну дуже тісно. А найгірше це те, що ми потрапили у цей жах вже затемна. Але вертати назад ми наміру не мали, тому почали дертися крізь ці хащі, сподіваючись, що на хребті нас чекають голі баби, бухло, бабло і халявний інтернет. Словом - рай земний. Діставшись верху, ми були розчаровані - бодай сліду якоїсь стежки немає і близько, а ліхтарі не вихоплюють простору більше ніж за три-чотири метри - ми у хмарі. Холодний вітер, і наш змоклий одяг переконали нас, що сенсу перевалювати на ту сторону хребта вже немає, бо інакше нам гаплик. Вирішили вертатися до місця старту, а заодно і фінішу. Можеш собі уявити якими солодкими варіантами були шляхи повернення, які ми не обрали. Бо вирішили ми дертися назад через ті ж зарослі ялиці.
Це була важка ніч - ти бредеш сам не свій, твої ноги тебе не слухаються, ти постійно падаєш, постійно втрачаєш стежку зперед очей, постійно зупиняєшся аби зорієнтуватися куди ж далі... Це стало для нас саме тим випробуванням, якого ми із Будніком ходили вже давно - так щоб вивести із себе абсолютно усі сили. І нам це вдалося успішно...
Якось там ми вибрели на лісові дороги, дісталися хатки лісничного, де спала якась команда з Франківська. Спасибі, що вони нас впустили погрітися біля пічки, яка продукувала давно забуті нами хвилі тепла і комфорту від вогню.
До місця старту ми повернулися аж о третій годині дня, здолавши пішки близько 70 кілометрів (+ десь з 10 км на попутках), маючи в активі усього лише 5 пройдених пунктів. Шкода, що ми не потрапили на ті етапи, що були далі, а там було де розгулятися адреналіну - і нічне купання в озері, і спуск на тролеї, і переправа через річку...
В нашому класі втретє поспіль здобули перемогу "Ушльопки" із Ужгорода, що не може не тішити) Хлопці справді заслуговують першого місця, бо готуються до цих змагань заздалегідь та змістовно. І взагалі - кльові вони люди(:
Ми живі й здорові, ще вчора казали, що не підемо більше на Горгани Рейс, але тепер дууууууже сумніваємося. Не за перемогою над іншими учасниками підемо, а за перемогою над собою та складнощами.